Історія справи

Постанова ВГСУ від 19.01.2026 року у справі №243/1083/23
Постанова ВГСУ від 14.01.2026 року у справі №243/1083/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 243/1083/23

провадження № 51-3629 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5

ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілих ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

цивільного позивача ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_12 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоний Лиман (с. Добропасове) Покровського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 січня 2025 року ОСОБА_12 було засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років; за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

2. Дніпровський апеляційний суд 12 червня 2025 року вирок суду щодо ОСОБА_12 в частині призначеного покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким призначив йому покарання за: ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 9 років; п. 1 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначив покарання у виді довічного позбавлення волі. В іншій частині вирок залишив без змін.

3. За обставин, детально викладених у вироку, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався згідно з Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року.

4. 03 березня 2022 року на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 громадянина України ОСОБА_12 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації.

5. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 9 від 03 березня 2022 року солдата запасу ОСОБА_12 призначено на посаду помічника гранатометника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти, 1-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 15 о/с від 19 березня 2022 року солдата ОСОБА_12 призначено на посаду стрільця-санітара 1-го стрілецького взводу 8-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

6. Відповідно до вимог ст. ст. 3 27 28 29 68 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню. Кожна людина має право на особисту недоторканість та кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей.

7. Згідно ст. 2 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» право кожного на життя охороняється законом, нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

8. Відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 125, 126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_12 зобов`язаний додержуватись вимог Конституції України, Законів України, Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів з питань, що регламентують проходження ним військової служби, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, знати посади, військові звання і прізвища своїх прямих начальників до командира з`єднання включно, не допускати вчинення злочинів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, бути взірцем належної поведінки, виконуючи службові обов`язки, не вживати алкогольних напоїв.

9. Згідно ст. ст. 20, 21, 22 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці під час виконання службових обов`язків мають право носити, зберігати та застосовувати зброю в порядку, встановленому законодавством; застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим; застосовувати зброю особисто військовослужбовці мають право для захисту свого здоров`я і життя, а також здоров`я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо.

10. Проте, в порушення вимог вищезазначених нормативних актів, солдат ОСОБА_12 , будучи раніше судимим за вчинення умисного тяжкого злочину, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені вищезазначеним законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив закінчений замах на особливо тяжкий злочин, а також особливо тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи.

11. Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, приблизно о 15:30 годині солдат ОСОБА_12 разом з військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а саме: старшим солдатом ОСОБА_13 , солдатами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 знаходились в приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В цей час у солдата ОСОБА_12 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство трьох осіб, а саме: старшого солдата ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

12. Реалізуючи вказаний злочинний умисел, солдат ОСОБА_12 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що тренувальні гранати використовуються у військових тренувальних заходах на спеціально відведених полігонах та майданчиках поза межами громадських місць, а ручні осколкові гранати призначені для ураження живої сили фугасною дією вибухівки та уламками, що формуються при руйнуванні металевої оболонки, висмикнув чеки з імітаційно-тренувальної гранати з активним важелем П-67-Г «НАТО» та з ручної осколкової гранати «РГД-5», після чого кинув зазначені гранати в напрямку солдата ОСОБА_15 , який відпочивав на ліжку, в наслідок чого останнього вибуховою хвилею викинуло через вікно на вулицю, від чого він отримав тілесні ушкодження у виді комбінованої травми: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, акубаротравми, забою грудної клітини справа з масивним синцем в даній ділянці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що спричиняють короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 днів, але не більше, як три тижні (21 день).

13. Продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, солдат ОСОБА_12 , перебуваючи у зазначений час в приміщенні будинку за вказаною адресою, застосовуючи закріплену за ним бойову нарізну вогнепальну зброю - 5,45 мм автомат Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 , 1982 року виготовлення, в порушення вищевказаних вимог законодавства, не маючи реальної загрози для свого життя і здоров`я та збройного нападу, зняв із запобіжника закріплену за ним автоматичну зброю, перевів її в положення автоматичного пострілу «АВ», дослав патрон у патронник та здійснив три черги пострілів, а саме, не менше восьми пострілів у старшого солдата ОСОБА_13 , чим спричинив останньому численні кульові, вогнепальні поранення голови, тулуба, лівої верхньої та правої нижньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженням внутрішніх органів, внутрішньою кровотечею і ускладнилися розвитком гострої крововтрати, та не менше дев`яти пострілів у солдата ОСОБА_14 , чим спричинив останньому численні кульові, вогнепальні поранення тулуба, лівої верхньої кінцівки, що супроводжувалися ушкодженням внутрішніх органів, внутрішньою кровотечею і ускладнилися розвитком гострої крововтрати, внаслідок яких ІНФОРМАЦІЯ_3 року на місці події настала смерть потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

14. Таким чином, ОСОБА_12 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення умисного вбивства трьох осіб до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки в результаті вибухів імітаційно-тренувальної гранати з активним важелем П-67-Г «НАТО» та ручної осколкової гранати «РГД-5» смерть потерпілого ОСОБА_15 не настала.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

15. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_12 покарання не пов`язане з довічним позбавленням волі.

16. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання не врахував пом`якшуючі обставини, а саме визнання вини та щире каяття ОСОБА_12 , а тому вважає, що призначене цим судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчинених останнім злочинів й особі засудженого, та за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Вважає за необхідне ОСОБА_12 , зокрема за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, та на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

17. На адресу Суду від сторони обвинувачення та представника потерпілих надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника, у яких, наводячи відповідні аргументи прокурор та представник потерпілих просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Позиції учасників судового провадження

18. Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурори, потерпілі, їх представник та цивільний позивач заперечували щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Мотиви Суду

19. Заслухавши доповідь судді, позицію сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

20. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

21. Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

22. Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

23. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюється.

24. У касаційній скарзі захисник фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

25. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

26. Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

27. За змістом ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

28. Відповідно до ч. 2 цієї статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

29. Із судових рішень вбачається, що ОСОБА_12 засуджений, у тому числі, за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Санкцією ч. 2 указаної статті передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавленням волі.

30. Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

31. Покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, виключною небезпечністю особи винного. Указаний вид покарання призначається з урахуванням таких даних, як наявність судимостей в особи, у тому числі за вчинення тяжких насильницьких злочинів, з урахуванням негативних характеристик з місця проживання, що в свою чергу, свідчить про небажання особи стати на шлях виправлення і, як наслідок, нехтування загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям іншої людини.

32. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, приймаючи своє рішення, дотримався наведених вимог закону.

33. Так, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявність попередніх судимостей ОСОБА_12 за вчинення умисних злочинів проти власності, а також те, що будучи звільненим від подальшого відбування покарання у зв`язку з помилуванням у 2022 році, останній того ж року вчинив інкриміновані йому дії в межах даного кримінального провадження, тобто невдовзі після звільнення з місць позбавлення волі.

34. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на неналежну правову оцінку місцевим судом сукупності усіх обставин вчинення вбивства, зокрема тому, що ОСОБА_12 , будучи військовослужбовцем та перебуваючи у безпосередньо наближеному місті до зони бойових дій, під час воєнного стану, нехтуючи інтересами служби та вважаючи, що його інтерес переважає над конституційними правами на життя його побратимів, вчинив протиправні дії відносно трьох осіб, об`єднані єдиним умислом - позбавити життя інших людей. Також місцевий суд не врахував конкретні обставини скоєного, які вказують на особливу агресивність і зухвалість дій ОСОБА_12 , а саме те, що він холоднокровно здійснив по 8-9 пострілів в ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , розуміючи, що від такої кількості настане смерть потерпілих.

35. Вищезазначені обставини у їх сукупності апеляційний суд визнав такими, які свідчать про те, що ОСОБА_12 становить постійну і серйозну загрозу для суспільства, це саме той виключний випадок, визначений ч. 1 ст. 64 КК, коли виправлення засудженого в іншому порядку неможливе, а менш суворе покарання, окрім як довічне позбавлення волі, не здатне забезпечити захист суспільства і справедливість.

36. Таким чином, узявши до уваги принцип правової справедливості, який є однією із ключових засад системи права та посідає особливе місце у кримінальному праві, де однією із складових цього принципу є співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зокрема обставини вчинених злочинів, їх тяжкість та наслідки, особу обвинуваченого, позицію представника потерпілих, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене місцевим судом ОСОБА_12 остаточне покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, і для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових злочинів застосування до нього позбавлення волі на певний строк буде недостатнім, а тому вважав за необхідне призначити йому за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

37. Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано під час постановлення судом апеляційної інстанції вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене ОСОБА_12 покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.

38. Колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_12 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50 64 65 КК.

39. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 420 КПК.

40. Враховуючи, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3